Вітиліго

Слово «вітиліго» походить від латинського «vitilus» — теля. Мабуть, назва хвороби була дана по одній з головних її проявів — досить помітні пігментні плями світлого кольору.

Існує ще одна думка про походження цього терміна від «vitium» — помилка, порок.
У середовищі професійних медиків до цих пір немає єдиного погляду на лікування цього захворювання — одного з найбільш невивчених і складних в лікуванні. І справді, вітіліго може виникнути в будь-якому віці і з будь-якої причини, проте переважно вражає жінок, і проявляється частіше у молодому віці (до 20 років). У числі причин виникнення захворювання також називають різні розлади імунної системи, хронічні запальні захворювання, сонячні опіки.Симптоми
З’являються білі, різко окреслені плями, схильні до периферичного росту і найчастіше оточені зоною підвищеної пігментації, що сприяє більш різкому контрасту знебарвлених висипань і здорової шкіри. Відбувається це через зниження функції клітин-меланоцитів.

Поступово висипання поширюються, і у деяких хворих великі ділянки шкіри стають білосніжними. Вітіліго може розташовуватися на будь-яких ділянках шкірного покриву, (крім шкіри долонь і підошов), і слизових оболонок. Волосся на плямах вітіліго також знебарвлюються; у 35% пацієнтів виникає передчасна сивина. Близько 10% хворих відзначають свербіж, хоча в більшості випадків будь-які дискомфортні відчуття в області плям відсутні. Волосся на уражених ділянках, втрачаючи пігмент, знебарвлюються. Висипань на слизових оболонках у людей європеоїдної раси не зазначається, у представників негроїдної раси описані вітілігінозні зміни слизових рота і губ.

Захворювання триває багато років, набуває хронічного характеру. Плями поступово збільшуються в розмірах, зливаються, утворюючи великі ділянки біло-молочного кольору. Вогнища можуть бути поодинокими або множинними, розташовуються на будь-якій ділянці шкірного покриву, найчастіше на відкритих місцях: на обличчі, на шиї, верхніх і нижніх кінцівках.
Випадків самолікування від вітіліго в медичній практиці не зустрічається.
Вітіліго не супроводжується якими-небудь больовими відчуттями, пацієнтів, як правило, турбує тільки косметичний дефект. Окремі плями можуть мимовільно бліднути або навіть зникати, але ніколи не спостерігається їх повного зникнення. У профілактику вітіліго фахівці обов’язково включають рекомендації якнайменше бувати на сонці, оскільки на засмаглій  шкірі білі плями виділяються сильніше.
Дуже велике значення в розвитку вітіліго мають стресові стани, перенесені інфекційні захворювання, хронічні хвороби внутрішніх органів, інтоксикації, контактування шкіри з деякими синтетичними тканинами, фізичні травми і інші чинники, які з’ясовуються у хворого на прийомі у фахівця.

Діагностика
Діагностика вітіліго, як правило, не представляє великої праці — клінічна картина характерна і легко визначається візуально. На відміну від лепрозної ахромії, шкіра в області плям вітіліго чутлива. При деяких дерматозах (наприклад, при лепрі) спостерігаються вторинні гіпохромії — захворювання, при яких, крім інших клінічних проявів, у шкірі відбувається порушення меланогенезу з утворенням частково або повністю знебарвлених плям.

Слід мати на увазі також сифілітичну лейкодерму і сонячну псевдолейкодерми — плями, які залишаються після різних шкірних висипів (псоріазу, різнокольорового лишаю, нейродерміту) і виступають у людей на тлі засмаги. У зв’язку з подібною клінічною картиною цих захворювань наші фахівці обов’язково проводять диференціальну діагностику вітіліго.

Лікування

Вітіліго, як, втім, і більшість шкірних захворювань, має обов’язково лікуватися в комплексі. Адже причинами його виступають не зовнішні, а в переважній більшості випадків внутрішні процеси — все ті ж нейроендокринні патології.
Роль психологічних чинників — стресу, нервового і емоційного перенапруження, депресії, розладів і психопатологій — грає основне значення у призначенні лікувального курсу. Адже психоемоційні причини є провокуючими у розвитку вітіліго, а з іншого боку, наявність пігментних плям тягне за собою зниження самооцінки, психологічний дискомфорт, напругу — виникає, таким чином, замкнуте коло, з якого хворому вітіліго самому вибрати фактично неможливо.