Дуже часто сухість шкіри та авітаміноз плутають з таким захворюванням, як стрептодермія. Перші симптоми нагадують собою сухі плями на шкірі, які з часом червоніють та лущаться. Якщо своєчасно не надати допомогу, або ж лікувати не правильно, можна сильно ускладнити захворювання та надати значної шкоди своєму організму. Ви маєте знати про цю хворобу більше.

Стрептодермія (піодермія стрептококова) – це шкірне захворювання інфекційного характеру, що виникає в результаті ураження шкіри патогенними збудниками-стафілококами, що викликають появу рожевих полущених плям округлої форми.

Зараження інфекцією відбувається при близькому контакті з хворим. Хронічна форма захворювання може виникнути поблизу ран і виразок, які довго не загоюються.

Перехід стрептодермії у хронічний стан сприяє виникненню варикозного розширення вен, цукрового діабету, ниркової недостатності, переохолодженню кінцівок.

Шкіра здорової людини є своєрідним бар’єром, що захищає організм від проникнення в нього різних патогенних мікроорганізмів. Однак при ряді зовнішніх і внутрішніх факторів, таких як порушення місцевого кровообігу, забруднення шкіри, мікротравми шкіри (садна, укуси, розчоси), зниження імунітету внаслідок інфекційних захворювань, стрес і гіповітаміноз, захисні функції шкірних покривів знижуються. В результаті стафілококи відмінно проникають в наш організм і заселяють його.

Вогнища стрептодермії можуть варіюватися від декількох міліметрів до декількох десятків сантиметрів у діаметрі. Інкубаційний період складає від 7 до 10 днів, після чого на шкірних покривах починають розвиватися рожеві плями неправильної форми. Якщо хвора людина схильна до алергічних реакцій, то при несвоєчасному лікуванні стрептококове ураження шкіри може викликати серйозне ускладнення — мікробну екзему, при якій на шкірі з’являються мікроерозії з краплями серозної рідини.

Форми і симптоми захворювання

Залежно від глибини ураження шкіри виділяють дві форми захворювання: стрептококову імпетиго і стрептококову ектіму.

Стрептококова імпетиго вражає поверхневі шари шкіри на найбільш вразливих ділянках шкіри обличчя (біля носа або рота) та інші відкриті ділянки тіла (кисті, стопи і гомілки). Імпетиго починається раптово: на почервонілий шкірі з’являється невеликий міхур, розміром з горошину, який має мутний жовтуватий вміст. Міхур активно збільшується в розмірах (до 2 см) і самостійно розкривається, а потім швидко підсихає з утворенням жовтих кірок. Після загоєння таких бульбашок на шкірі не залишається рубчиків і шрамів. Всі ці перетворення супроводжуються сильним свербінням і сухістю. Людина розчісує уражені ділянки шкіри і тим самим розносить інфекцію на нові, здорові ділянки. В результаті утворюються великі вогнища поразок. Також інфекція додатково передається через рушники, наволочки та інші предмети домашнього ужитку, у результаті чого, інфікуються ділянки шкіри, не пов’язані між собою. При масових ураженнях шкіри (особливо у дітей) може спостерігатися підвищення температури тіла, а також збільшення лімфатичних вузлів, прилеглих до вогнищ ураження.

Стрептококова ектіма вражає більш глибокі шари шкіри, в тому числі паростковий шар, що після лікування призводить до шрамів і рубців. У цьому випадку спочатку з’являється гнійничок з серозним вмістом, що швидко збільшується в розмірах. Незабаром такий елемент підсихає і утворює кірку зелено-жовтого кольору, яка щільно сидить на шкірі і важко відлущується. Коли кірка відривається, під нею виявляються хворобливі виразки, що мають нерівні округлі краї і гнійне відокремлювання. Після загоєння залишаються добре помітні рубці. Ектіма найбільш часто вражає нижні кінцівки, хоча осередки можуть поширитися по всьому тілу.

Діагностика

Так як стрептодермія швидко поширюється, то при появі таких симптомів як утворення сверблячих пухирів, слід негайно звернутися до лікаря. Для підтвердження діагнозу буде проведено мікроскопічне і мікологічне дослідження шкірних лусочок. Стрептодермію потрібно диференціювати від кропив’янки, лускатого лишаю, атопічного дерматиту та екземи. Для цього лікар повинен провести детальне опитування пацієнта на предмет наявності алергії і контакту з алергенами, наявності або відсутності в організмі грибів, а також додатково діагностувати екзему або її відсутність.

Лікування стрептодермії

При одиничних осередках стрептодермії і хорошому самопочутті пацієнту часто достатньо тільки місцевого лікування. В інших випадках крім місцевих препаратів призначають вітаміни (А, група В, С і Р) та імуномодулятори, а також проводять ультрафіолетове опромінення всіх уражених ділянок шкіри.

Для виключення розповсюдження інфекції, шкіру навколо вогнища двічі в день протирають дезінфікуючими розчинами, наприклад борним або саліциловим спиртом. При наявності ерозій або пухирів на почервонілі ділянки шкіри накладають вологі пов’язки, змочені в 2%-му розчині резорцину або 0,25%-му розчині срібла. При розтині бульбашок після їх антисептичної обробки накладають пов’язки з антибактеріальними мазями, наприклад з тетрацикліновою або стрептоцидовою.

При сильному запаленні можливе короткочасне використання гормональних мазей («Тридерм», «Лоринден»). Однак слід пам’ятати, що гормональні зовнішні засоби при тривалому використанні викликають необоротні зміни шкірних покривів (їх стоншування), тому застосовувати ці засоби без контролю лікаря не можна. Якщо у хворого спостерігається сильний свербіж, то для запобігання розповсюдження інфекції в результаті розчісування, призначають антигістамінні препарати, наприклад «Супрастин» або «Кларитин». Якщо стрептодермія протікає з підвищенням температури тіла і запаленням лімфатичних вузлів, то показані антибіотики пеніцилінової групи.

Під час лікування хворим слід уникати контактів з водою, а здорову шкіру можна протирати настоєм ромашки. Синтетичні тканини і занадто теплий одяг викликає підвищене потовиділення, тому рекомендуються речі з натуральних тканин і дотримання здорового температурного режиму в приміщенні. Як правило, хворим призначається гіпоалергенна дієта, що виключає гостре, жирне і солодке. Якщо дитина, відвідує дитячі установи і захворіла стрептодермією, то її ізолюють від здорових дітей та встановлюють карантин на весь термін інкубаційного періоду (на 10 днів).