Сибірська виразка

Сибірська виразка (антракс), або карбункул злоякісний, — гостра бактерійна інфекція, що характеризується інтоксикацією, розвитком серозно-геморагічного запалення шкіри, лімфатичних вузлів і внутрішніх органів і протікає у вигляді шкірної (з утворенням у більшості випадків специфічного карбункула) або септичної форми.

Вхідними воротами збудника сибірської виразки зазвичай є пошкоджена шкіра. У рідкісних випадках бацила впроваджується через слизові оболонки дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту. На місці проникнення збудника в шкіру, виникає карбункул сибірки у вигляді вогнища серозно-геморагічного запалення з некрозним набряком прилеглих тканин і регіонарним лімфаденітом. Місцевий патологічний процес обумовлений дією екзотоксину сибіроязвенної палички, окремі компоненти якої викликають виражені порушення мікроциркуляції, набряк тканин і коагуляційний некроз.

Тривалість інкубаційного періоду коливається від декількох годин до 14 днів, частіше  2-3 дні. Захворювання може протікати в локалізованії (шкірнії та вісцеральнії) або генералізованії (септичній) формі.

Зустрічається в 98-99% всіх випадків сибірської виразки. Найбільш частим її різновидом є карбункулезна форма, рідше зустрічаються едематозна, бульозна і ерізіпелоїдна форми захворювання. Уражаються переважно відкриті частини тіла. Особливо важко протікає хвороба при локалізації карбункулів на голові, шиї, слизових оболонках рота і носа.Сибірська виразка. Діагностика та Дифдіагностика

Діагноз ставиться на основі клініко-епідеміологічних і лабораторних даних. Лабораторна діагностика включає бактеріоскопічний і бактеріологічний методи, а з метою ранньої діагностики — імнунофлюоресцентний. Застосовують також алергологічну діагностику сибірки шляхом внутрішньошкірної проби з антраксином, що дає позитивні результати після 5-го дня хвороби. Матеріалом для лабораторного дослідження є вміст везикул і карбункулів, а також харкотиння, кров, випорожнення і блювотні маси при септичній формі.

Сибірську виразку диференціюють з  банальними фурункулами і карбункулами, чумою, туляремією, пикою, пневмоніями і сепсисом іншої етіології.

Лікування та профілактика

Етітотропну терапію сибірки проводять антибіотиками у поєднанні з противосибіроязвенним імуноглобуліном. Призначають пеніцилін у дозі 6-24 млн ОД на добу до усунення симптомів хвороби (але не менше 7-8 днів). При септичній формі доцільно використовувати цефало-споріни по 4,0-6,0 г на добу, левоміцетину сукцинат натрію по 3,0-4,0 г на добу, гентаміцин по 240-320 мг на добу. Імуноглобулін вводять при легкій формі в дозі 20 мл, при середньо-і важкої — 40-80 мл. Курсова доза може досягати 400 мл. У патогенетичної терапії використовують колоїдні і кристалоїдні розчини, плазму, альбумін, глюкокортикостероїди. Хірургічні втручання при шкірній формі хвороби неприпустимі: вони можуть привести до генералізації інфекції.

Профілактичні заходи здійснюють у тісному контакті з ветеринарною службою.

Виявлених хворих тварин слід ізолювати, а їхні трупи спалювати; інфіковані об’єкти необхідно знезаражувати. Для дезінфекції вовни та хутряних виробів застосовується камерна дезінфекція. Особи, які перебували в контакті з хворими тваринами або заразним матеріалом, підлягають активному лікарському спостереженню протягом 2 тижнів. Важливе значення має вакцинація людей і тварин сухою живою сібіроязвенною вакциною.